Коли світ руйнується, а смерть оточує з усіх боків, що ти робиш?
Для українського покоління відродження, яке живе й помирає під небом воєнного часу, одна з відповідей — танцювати, ніби завтра не настане.
«Тиск творить діаманти» документує історію, звук та субкультури воєнної України. Створений на основі понад 900 інтерв’ю, цей проект — не монолог, а мультилог історій спільноти: нелінійна розповідь, виткана з хору голосів, що поєднує в рівних частках антропологію, музикознавство та гонзо-дерів.
Ця книга — своєрідний літопис мудрості «не таких, як усі»: музикантів, поетів, солдатів, повій, хіпі, митців і філософів. Усе це зафіксовано через спонтанні розмови, що вільно балансують між піднесеним і буденним.
Автор — військовий кореспондент, втомлений від війни та розчарований у журналістиці, — опиняється серед людей, які гартуються, мов діаманти під тиском. Він слухає їх і спілкується з ними, намагаючись осягнути цілісну картину їхнього життя, сповненого боротьби за виживання, прагнення до повноцінного життя та пошуку безпеки в спільноті. У цьому процесі відкриваються вічні істини про війну, виживання, травму, зцілення, пам’ять, спільноту та здатність людини діяти й обирати власний шлях. Під акомпанемент музики розгортається нелінійна оповідь, що пропонує безліч відповідей на питання про людську боротьбу: пошук дому та захист того, що нам дороге. Навіть у найтемніші часи й місця люди здатні об’єднуватися. Попри повсюдний смуток, спільнота гуртує людей і допомагає їм рухатися далі.
Історії, розказані крізь призму болю, породили культурні хвилі, що сформували цілі покоління: Нью-Йорк — Чикаго — Детройт — Берлін — назавжди стали синонімами диско, хіп-хопу, хаусу та техно.
Історії, розказані крізь призму болю, породили культурні хвилі, що сформували цілі покоління: Нью-Йорк — Чикаго — Детройт — Берлін — назавжди стали синонімами диско, хіп-хопу, хаусу та техно.
Поки війна в Україні триває щодня, історія її непереможних міст все ще пишеться — Як це звучить?
Про автора
Шон Кар'є — журналіст, який із 2014 року висвітлює конфлікти в різних куточках світу: від Америки до Близького Сходу. Його матеріали публікувалися в таких виданнях, як The Guardian, VICE, Newsweek, Public Radio International та інших.
Шон Кар'є — журналіст, який із 2014 року висвітлює конфлікти в різних куточках світу: від Америки до Близького Сходу. Його матеріали публікувалися в таких виданнях, як The Guardian, VICE, Newsweek, Public Radio International та інших.
Розділи
1) ді-джей — це історик
2) танцмайданчик — це алгоритм сортування
3) атака, спадання, підтримка, згасання
4) реверб, компресія, спотворення, затримка
5) ритм, темп, гармонія, дисонанс
6) звук сім'ї
7) наука довіри
8) філософи гонзо
9) простір – це спільнота
10) спільнота – це жанр
11) жанр – це культура
12) культура творить рух
13) рух творить тертя
14) тертя творить спеку
15) спека творить війну
16) війна творить тиск
17) тиск творить діаманти
18) білий шум
19) музика – це відповідь
20) різкі скорочення
21) плавні переходи
22) заключні треки
2) танцмайданчик — це алгоритм сортування
3) атака, спадання, підтримка, згасання
4) реверб, компресія, спотворення, затримка
5) ритм, темп, гармонія, дисонанс
6) звук сім'ї
7) наука довіри
8) філософи гонзо
9) простір – це спільнота
10) спільнота – це жанр
11) жанр – це культура
12) культура творить рух
13) рух творить тертя
14) тертя творить спеку
15) спека творить війну
16) війна творить тиск
17) тиск творить діаманти
18) білий шум
19) музика – це відповідь
20) різкі скорочення
21) плавні переходи
22) заключні треки
Концепція
«Тиск творить діаманти» — це історія про спільноту, а не про сторонню особу, іноземного гостя чи типового журналіста.
Це означає, що історію розповідають слова спільноти, а не автора.
Це нелінійний документальний фільм, розказаний через діалоги. Ці діалоги відібрані та представлені дослівно, за явною згодою учасників.
Голос автора присутній не як оповідача, а як куратора — він складає хор голосів у симфонічний мультилог, а не монолог.
І все ж автор є частиною історії, будучи частиною спільноти.
Формат
Описи від першої особи або суб'єктивні інтерпретації схильні до спотворення – і тому виключаються.
Тому книга складається переважно з розмов між реальними людьми.
Загалом протягом трьох років було зібрано понад 400 інтерв'ю.
Вибрані стенограми цих розмов представлені точно так, як вони відбувалися.
Однак зміст книги далеко не випадковий – простежуючи резонанс між, здавалося б, далекими людьми та явищами, сліди істини починають проявлятися у спільності людського досвіду.
Якщо в книзі є якась центральна теза, то вона така:
Істина полягає в музиці, яку можна визначити як емоції, виражені у фізичній формі та поділені – і саме ці емоції можуть призвести до єдності, розділення, війни чи зцілення – вибір яких (на краще чи на гірше) має зробити кожен з нас.
Посилання
Три різні аспекти життя автора формують основу дослідження:
Як журналіст з понад 10-річним досвідом роботи у сфері журналістських висвітлень конфліктів в Україні, Сирії, Іраку, Туреччині, Лівані, Ізраїлі, Палестині та Америці; Як активіст за громадянські права в Нью-Йорку, та; До обох, музикант, народжений на квір-андеграундній музичній сцені.
Водночас «Тиск творить діаманти» — як журналістський проект, завдячує натхненню двом важливим творам усної історії: «Вторинний час» Світлани Алексієвич, хроніка придушених емоцій, що розгортається з падінням СРСР, яка отримала Нобелівську премію; та «Der Klang Der Familie» — документальний фільм про підйом берлінської техно-сцени після падіння стіни, знятий німецькими журналістами Феліксом Денком та Свеном фон Тюленом.
Метод
Як колекціонер і куратор історії, я завжди слухаю, завжди спілкуюся, а іноді й записую.
Моя мета — зафіксувати природні розмови у максимально розслабленій манері, дбаючи про комфорт кожного учасника.
Більшість цих розмов відбуваються в невимушеній соціальній обстановці — традиційний формат інтерв'ю, типовий для журналістської практики, тому трапляється рідко, але іноді використовується, враховуючи уподобання кожного учасника.
Це часто може бути виснажливим балансуванням: обережно долаючи тонкий канат документаліста між пошуком золота нефільтрованої людської правди, яка найчастіше з'являється в справжні моменти, та намаганням не переривати та не псувати їх.
Тому я розробив метод для сприяння роботі над цим проектом, який забезпечує найбільшу гнучкість для участі, зберігаючи при цьому високі етичні стандарти інформованої згоди.
Я дотримуюся процедури першого брифінгу учасників проекту, прагнучи ентузіазму та гармонійної згоди щодо їхньої участі. Потім ми говоримо в час і в місці, зручних для всіх учасників, та з урахуванням простору навколо нас.
Інтерв'ю
Ті, хто зацікавлений у участі в написанні цієї історії, можуть вибрати один із наступних варіантів або запропонувати альтернативний:
• Домовитися про зустріч або дзвінок, вибравши час у моєму календарі
• Зустрітися особисто, щоб поговорити синхронно
• Спілкуватися через месенджери, за допомогою голосових повідомлень або тексту
• Запропонувати альтернативний варіант, який відповідає вашому ритму і темпу
• Зустрітися особисто, щоб поговорити синхронно
• Спілкуватися через месенджери, за допомогою голосових повідомлень або тексту
• Запропонувати альтернативний варіант, який відповідає вашому ритму і темпу
Прозорість
Я завжди прагну отримати чітку і явну згоду від людей, з якими розмовляю, щоб розпочати інтерв'ю і почати запис. Я ніколи не використовую таємні або «приховані» методи репортажу.
Я даю кожному учаснику моєї книги можливість переглянути і підтвердити свою добровільну участь у моїй книзі. Такі міркування зазвичай заборонені в традиційній журналістській практиці, оскільки наша етика вимагає застосування однакових стандартів у всіх ситуаціях — уявіть, якби політик отримав право переглянути свої цитати перед публікацією.
Однак, оскільки я не беру інтерв'ю у політиків, і це моя книга, я сам приймаю ці рішення — не мої редактори чи видавці — і я вирішив надати це право з поваги та шани до людей, які пережили війну і завдяки яким ця книга стала можливою.
Після будь-якої записаної розмови, яку я маю намір включити до книги, я зберігаю контактну інформацію про цю особу, щоб пізніше підтвердити її готовність взяти участь.
Я також запитую кожного учасника, як він бажає бути названим у книзі — зазвичай це включається до записаної розмови як документальне посилання — пропонуючи можливість цитувати:
• повне ім'я та прізвище,
• ім'я,
• псевдонім.
• ім'я,
• псевдонім.
Перш за все, я прагну поважати час, побажання, безпеку та приватність усіх, з ким я розмовляю для своєї книги (та в інших випадках). Я розробив цей метод і ділюся ним заради прозорості.
Особлива подяка команді безпеки та прес-службі ∄, які терпляче витримували мої наполегливі спроби спілкуватися з історичними художниками, гостями та співробітниками, чий ритм і темп викликають у мене найвищу повагу.
